На Андрія у Чернівцях ворожили і кусали Калиту (фото)
Ця стаття вже є на , де я є головним редактором. Можна було б просто дати на неї посилання, але я вирішила розмістити повний текст. Від себе додам — Андріївські вечорниці від Чернівецького відділу Союзу Українок, за третім разом, вже можна сміливо називати традиційними. Нарік чекайте знову :)
Звичайна та Чернівців увечері 12 грудня внесли корективи у переважну більшість приватних планів та публічних заходів. Попри все, «Вечорниці на Андрія» у «Literatur Café» відбулися. Вечір бо ж – магічний.
Хоча Андрій Первозванний є християнським святим, одним із дванадцяти апостолів, учнів Ісуса Христа, веселі молодіжні забави у переддень його свята мають прадавнє дохристиянське коріння. Саме тому благословення у духовенства цього вечора не питали, а зібралися гуртом жінки з Чернівецького відділу «Союзу Українок» та дівчата молодіжної Інтернет-спільноти .
На Андріївських вечорницях яскраво простежуються дві сюжетні лінії: перша пов’язана з культом сонця, друга — із шлюбною магією. Тому основою вечорниць «на Андрія» є, безумовно, ворожіння. Цього вечора передбачити долю можна буквально на всьому, була б гарна фантазія.
Спершу дівчата дізнались від квасолі, якої «масті» кавалера їм приготувала доля в наступному році. Для цього з заплющеними очима кожна вибрала собі чорну, білу або руду квасолину.
Далі навмання обирали один з трьох тарелів, під якими інші дівчата ховали перстень, квітку або намисто. Коли перстень дістався – бути весіллю, квітка – доведеться дівувати, а як намисто – чекай на зраду.
Ворожити на свічках дівчат навчила кандидат технічних наук Інна Яковлєва, тому дізнались вони не тільки про те, чи будуть до них прихильні кохані, але і про природу торсійних полів.
Запах воскових свічок створив атмосферу, яка трималася вже до кінця вечора.
Файні дівчата з молодіжного бренду «Це Чернівці, крихітко!» запропонували власне ворожіння. Щоб дізнатися, чи буде до вас прихильний конкретний парубок, треба написати його ім’я на папері, поряд намалювати коло, далі висмикнути з власної голови волосину, почепити на неї каблучку, притулити її до написаного імені, перенести у центр кола і спостерігати за її поведінкою. Коли обручка почне хитатися в сторону того імені – бути коханню!
Навряд чи це ворожіння колись використовували наші бабусі, але не побоюсь повторити: фантазія у ніч на Андрія – наше ВСЕ!
Заступниця голови Чернівецького відділу Союзу Українок Людмила Марусяк вже третій рік поспіль практикується у ворожінні на чоботях. Тож кожен сантиметр підлоги «Literatur Café» від найдальнішого кутка до порога був врахований і дівчата таки дізналися, котра з них перша вийде заміж.
Дякувати Богові і міській владі, снігових кучугур того вечора навіть у самому центрі міста (перед самими сходами Ратуші) було вдосталь. Тому дещо трансформувавши давнє – «Андрію, Андрію, конопельки сію….» – посіяли перед мерією мак, понабирали повні жмені снігу, розтопили і рахували макові насінини. Парна кількість означає, що бути дівчині наступного року у парі, а як ні – то ні.
Перед самим приходом хлопців дівчата навіть встигли перебрати всю квасолю, як на справжніх вечорницях, та приготувати спеціальні іменні пиріжки, щоб вибрати хто з ким танцюватиме. Хлопців, як завжди, на всіх не вистачило. Тому танцювали у дружньому колі.
Кульмінацією Андріївських вечорниць є гра-обряд «кусання Калити». Оскільки це свято припадає на найбільш темний період року, коли як кажуть, день до обіду, люди здавна за допомогою магічних ритуалів намагалися допомогти сонцю розгорітися.
Як і у давні часи, за допомогою червоної дівочої стрічки калиту підвісили до «сволока». За вільний кінець стрічки калиту притримував пан Калитинський – дотепний, файний парубок з інтернет-спільноти «Це Чернівці, крихітко!». Парубки по черзі підходили до калити та намагались її вкусити.
При цьому між паном Калитинським і паном Коцюбинським (так величали парубка, який прийшов кусати калиту) відбувалася розмова:
— Добрий вечір, пане Калитинський!
— Здоров будь, пане Коцюбинський!
— Чого пожалував?
— Калиту кусати.
— А я буду по писку писати!
— А я вкушу!
— А я впишу!
— Ой чи впишеш, чи ні, я на білому коні
Відкусити шматочок калити міг лише той парубок, який, незважаючи на жарти та дотепи молоді, не засміється. Як тільки пан Калитинський помічав посмішку на вустах пана Коцюбинського, смикав за пояс, калита підстрибувала вгору. Парубків, яким вдалося скуштувати калиту, величали Андріями. Дівчатам калиту роздавали задурно.
На закінчення гри калиту зняли і поділили між учасниками вечорниць. Кажуть – була смачна.
Ще до початку вечорниць я наголосила, що цього вечора у «Literatur Café» не буде жодного елементу «постановки». Бо вечорниці на Андрія – це не вистава, а живе дійство. Навіть камера чернівецького інтернет-каналу не вплинула на наші плани. Можливо, відтворити всі давні обряди достеменно нам і не вдалося, але, поза сумнівом, всі учасники вечорниць отримали задоволення від спілкування і енергію на весь наступний рік.
Анна Глібка
Звичайна та Чернівців увечері 12 грудня внесли корективи у переважну більшість приватних планів та публічних заходів. Попри все, «Вечорниці на Андрія» у «Literatur Café» відбулися. Вечір бо ж – магічний.
Хоча Андрій Первозванний є християнським святим, одним із дванадцяти апостолів, учнів Ісуса Христа, веселі молодіжні забави у переддень його свята мають прадавнє дохристиянське коріння. Саме тому благословення у духовенства цього вечора не питали, а зібралися гуртом жінки з Чернівецького відділу «Союзу Українок» та дівчата молодіжної Інтернет-спільноти .
На Андріївських вечорницях яскраво простежуються дві сюжетні лінії: перша пов’язана з культом сонця, друга — із шлюбною магією. Тому основою вечорниць «на Андрія» є, безумовно, ворожіння. Цього вечора передбачити долю можна буквально на всьому, була б гарна фантазія.
Спершу дівчата дізнались від квасолі, якої «масті» кавалера їм приготувала доля в наступному році. Для цього з заплющеними очима кожна вибрала собі чорну, білу або руду квасолину.
Далі навмання обирали один з трьох тарелів, під якими інші дівчата ховали перстень, квітку або намисто. Коли перстень дістався – бути весіллю, квітка – доведеться дівувати, а як намисто – чекай на зраду.
Ворожити на свічках дівчат навчила кандидат технічних наук Інна Яковлєва, тому дізнались вони не тільки про те, чи будуть до них прихильні кохані, але і про природу торсійних полів.
Запах воскових свічок створив атмосферу, яка трималася вже до кінця вечора.
Файні дівчата з молодіжного бренду «Це Чернівці, крихітко!» запропонували власне ворожіння. Щоб дізнатися, чи буде до вас прихильний конкретний парубок, треба написати його ім’я на папері, поряд намалювати коло, далі висмикнути з власної голови волосину, почепити на неї каблучку, притулити її до написаного імені, перенести у центр кола і спостерігати за її поведінкою. Коли обручка почне хитатися в сторону того імені – бути коханню!
Навряд чи це ворожіння колись використовували наші бабусі, але не побоюсь повторити: фантазія у ніч на Андрія – наше ВСЕ!
Заступниця голови Чернівецького відділу Союзу Українок Людмила Марусяк вже третій рік поспіль практикується у ворожінні на чоботях. Тож кожен сантиметр підлоги «Literatur Café» від найдальнішого кутка до порога був врахований і дівчата таки дізналися, котра з них перша вийде заміж.
Дякувати Богові і міській владі, снігових кучугур того вечора навіть у самому центрі міста (перед самими сходами Ратуші) було вдосталь. Тому дещо трансформувавши давнє – «Андрію, Андрію, конопельки сію….» – посіяли перед мерією мак, понабирали повні жмені снігу, розтопили і рахували макові насінини. Парна кількість означає, що бути дівчині наступного року у парі, а як ні – то ні.
Перед самим приходом хлопців дівчата навіть встигли перебрати всю квасолю, як на справжніх вечорницях, та приготувати спеціальні іменні пиріжки, щоб вибрати хто з ким танцюватиме. Хлопців, як завжди, на всіх не вистачило. Тому танцювали у дружньому колі.
Кульмінацією Андріївських вечорниць є гра-обряд «кусання Калити». Оскільки це свято припадає на найбільш темний період року, коли як кажуть, день до обіду, люди здавна за допомогою магічних ритуалів намагалися допомогти сонцю розгорітися.
Як і у давні часи, за допомогою червоної дівочої стрічки калиту підвісили до «сволока». За вільний кінець стрічки калиту притримував пан Калитинський – дотепний, файний парубок з інтернет-спільноти «Це Чернівці, крихітко!». Парубки по черзі підходили до калити та намагались її вкусити.
При цьому між паном Калитинським і паном Коцюбинським (так величали парубка, який прийшов кусати калиту) відбувалася розмова:
— Добрий вечір, пане Калитинський!
— Здоров будь, пане Коцюбинський!
— Чого пожалував?
— Калиту кусати.
— А я буду по писку писати!
— А я вкушу!
— А я впишу!
— Ой чи впишеш, чи ні, я на білому коні
Відкусити шматочок калити міг лише той парубок, який, незважаючи на жарти та дотепи молоді, не засміється. Як тільки пан Калитинський помічав посмішку на вустах пана Коцюбинського, смикав за пояс, калита підстрибувала вгору. Парубків, яким вдалося скуштувати калиту, величали Андріями. Дівчатам калиту роздавали задурно.
На закінчення гри калиту зняли і поділили між учасниками вечорниць. Кажуть – була смачна.
Ще до початку вечорниць я наголосила, що цього вечора у «Literatur Café» не буде жодного елементу «постановки». Бо вечорниці на Андрія – це не вистава, а живе дійство. Навіть камера чернівецького інтернет-каналу не вплинула на наші плани. Можливо, відтворити всі давні обряди достеменно нам і не вдалося, але, поза сумнівом, всі учасники вечорниць отримали задоволення від спілкування і енергію на весь наступний рік.
Анна Глібка
3 коментарі
Очень неполиткорректный обряд, очень.